Щороку 19 травня в Україні відзначається День науки.
В Україні воно відзначається не так гучно, як День Європи, наприклад. Але на мою думку, цей день є не менш важливим.
Адже зв’язок між рівнем життя країни та її науковими потужностями є очевидним.
І чому - я спробую пояснити нижче.
Сьогодні провідні краіни світу переходять від індустріальноі економіки та економіки, заснованоі на експлуатації своїх природних ресурсів, на технології 5–6-го укладів.
Україна ж намагається будувати своє благополуччя на металургії та хімії – технологіях 2–3-го укладів, які були властиві передовим країнам у середині ХХ століття.
Є така взаємозалежність.
Чим більший внесок учених у ВВП, тим краще почувається економіка.
Щоб відсоток наукових розробок та патентів не зменшувався, держави вкладають значні гроші у дослідження та розвиток.
Україна, на жаль, далека від лідерів гонки. Так, приріст ВВП за рахунок введення нових технологій в Україні складає 0,7%, тоді як у розвинених країнах цей показник досягає 60-90%.
Кожен новий президент і кожен новий уряд незалежної України проголошували науку та інновації однією з найважливіших стратегічних складових державної ідеології соціально-економічного розвитку країни та її національної безпеки. Але основа ставлення до науки точно дотримується закладеного ще в середині 90-х принципу «наука може почекати».
І сьогоднішній стан української науки є однією з причин, чому Україна знаходиться, за даними Індексу глобальної конкурентоздатності 2017-2018 (The Global Competitiveness Index) на 81-му місці серед 137 країн світу.
Згідно з даними дослідження, Україна погіршила свої позиції у 4 з 12 основних показників. Найбільше втрачено (мінус 13 пунктів) за складовою «Ефективність ринку праці».
У нас все ще найгірші позиції
•за оцінкою міцності банків (130 місце),
•за регулюванням фондових бірж (134 місце),
•за якістю доріг (130 місце),
•за інфляційними змінами та за здатністю країни утримувати таланти (129 місце),
•за захистом права власності (128 місце).
Негативними факторами для ведення бізнесу у нашій країні визначено (в порядку зменшення):
•інфляцію,
•корупцію,
•політичну нестабільність,
•високі податкові ставки,
•складність податкового законодавства,
•нестабільність урядів,
•ускладнений доступ до фінансів,
•неефективну державну бюрократію,
•регулювання валютного ринку,
•недостатню освіченість працівників,
•погану етику робочої сили,
•недостатню здатність до інновацій,
•обмежувальне регулювання ринку праці,
•невідповідну якість інфраструктури,
•злочинність та крадіжки,
•низьку якість охорони здоров’я.