Сурдоперекладач лишилася на сцені і після виконання гімну: присутнім зачитали ліричний вірш, написаний учасником бойових дій: про солдата, у якого народився син наступного дня після смерті бійця.

 Сурдоперекладач лишилася на сцені і після виконання гімну: присутнім зачитали ліричний вірш, написаний учасником бойових дій: про солдата, у якого народився син наступного дня після смерті бійця. Перед прочитанням декламатор зазначила, що ця поезія – реальна історія однієї сім’ї, яку знищила війна. Батько і син зустрілися в іншому світі вже після смерті бійця і перед народженням хлопчика, тож тато вперше і востаннє намагався дати життєві настанови своєму “маленькому козаку”. Можливо і через те, що історія з вірша – реальна, дехто з присутніх не стримував сліз. Відразу після цього на площі залунали звуки камертону – оголосили хвилину мовчання за полеглими на війні.

Увесь цей час прямо біля пам’ятника хлопці-студенти тримали 5-метровий жовто-блакитний стяг, на якому всі присутні могли залишити побажання та слова підтримки бійцям, котрі зараз перебувають на фронті. Присутні волонтери пояснили – цей прапор разом з іншими подібними згодом буде переданий в музей АТО, який вони саме планують створити.

Нарешті, організатори закликали учасників випустити з рук повітряні кульки, які відразу здійнялися уверх і вже за кілька секунд зникли з поля зору: на тлі білих хмар, якими сьогодні затягнуто небо, кульки просто “розчинилися”.

Фото Андрія Завертаного