Ти хочеш допомогти всім, чим можеш, кожному, хто звертається

О 18:30 я просто закрила кабінет і поїхала додому. Спати. Це був момент, коли розум ще мав купу планів, а організм вже відмовлявся виконувати.

Волонтерство виснажує.

Ти хочеш допомогти всім, чим можеш. Кожному, хто звертається.

І це так боляче, коли ти мусиш відмовляти.

Біженцям, які просять консерви. А ти знаєш, що кожна консерва має піти на передову. Бо там це необхідніше.

Коли ти не можеш купити книжки, які просять евакуйовані діти, бо тобі треба акумулювати кошти на паливо. Щоб хлопці з передової таки отримали той вантаж, на який вони дуже чекають.

Коли ти знаєш, що запити, які ти отримуєш з передової всі потрібні. Бо там зайвого не попросять. Але ти мусиш вибирати з потрібного найпотрібніше.

Коли ти плануєш поїздку, а тобі говорять: ви що здуріли, там в цей час буде пекло. І ти знаєш, що буде пекло. Але треба бути навіть в момент пекла. Бо пізніше вже може і не знадобитись.

Це коли ти просто не встигаєш записувати завдання. І починаєш викреслювати виконане набагато менше, ніж записувати нові задачі.

А ще ж є робота! І дуже важлива і теж потрібна.

Є теж родина...

І на все треба час. І сили.

Просто зараз подумала, що треба зробити якийсь проєкт для подолання професійного та емоційного вигорання волонтерам.

Всім, хто зараз допомагає, і відчуває те саме, що я щойно описала.

Тим, хто допомагає, теж потрібна допомога.

І ми такий проєкт напишемо. Наші психологи вже над цим працюють.

Хто хотів би долучитися - поставте + в коментарях. Найближчим часом під цим постом розміщу реєстраційну форму для участі.

Ми не здамося!

Як би важко нам не було.

Трохи перепочинемо. І знову - в бій в тилу))