І є дещо важливе на наш погляд, чим би ми хотіли поділитися з вами сьогодні.

3 грудня - Міжнародний день людей з інвалідністю. Щороку разом із світовою спільнотою Україна відзначає цей день.

Це - не свято.

Зовсім.

Як ви розумієте.

Але це - день, в який ми можемо щиро поговорити про проблеми людей з інвалідністю.

Проблем в Україні багато, як і скрізь у світі.

Але одна є дуже важлива.

І саме про неї хочу з вами поговорити.

Всі люди хочуть жити по-людськи. Абсолютно всі.

Хочуть мати рівні можливості, щоб реалізувати свої права.

Це коли ти отримуєш освіту, до якої у тебе у хист.

Щоб потім знайти роботу по душі.

І щоб робота приносила нормальний дохід.

Щоб жити, а не виживати.

Щоб реалізувати себе у соціумі.

Попри інвалідність, у даному випадку.

І це - не лише про інклюзію.

Всі хочуть мати шанс реалізувати себе у житті. Це нормально.

Просто є люди, кому це зробити реально важче за інших. І це - люди з інвалідністю.

Бо наше суспільство і досі не є інклюзивним. Тобто комфортним для усіх громадян одночасно.

Свою "неінклюзивність" наша держава компенсує пенсіями по інвалідності. Часто чую від людей з інвалідністю, що це - більше приниження, а не допомога. Бо якби були створені нормальні умови працювати і заробляти - то не треба було б давати соціальні подачки.

Де ж можуть працювати люди з інвалідністю?

Теоретично - скрізь. Практично - більшість працює на спеціалізованих виробничих підприємствах людей з інвалідністю. І це - зовсім неінклюзивно, як ви розумієте.

Умови праці важкі. Заробітна плата - копійчана (іноді у прямому смислі слова).

Виробляють ці підприємства ті вироби, які дозволяють їм зробити їхні станки, успадковані від Радянської епохи. Але речі дуже корисні.

Замовлень просто мало на виробництво.

А пробитися на ринки - майже нереально.

Як можна було б виправити ситуацію?

Можна було б, щоб замовлення подавала або місцева, або національна влада. Як підтримка соціального бізнесу. Взаємокорисна і взаємовигідна справа.

Бо з одного боку - створення робочих місць і реальна інвестиція у громадян. З іншого - економія бюджетних коштів, бо підприємства виробляють потрібну продукцію на замовлення влади.

Це не критика. Це - реальність. На жаль.

На жаль, одиниці сьогодні інвестують у такі підприємства, в українців, у вінничан, у т.ч. слабозорих і незрячих, нечуючих чи слабочуючих, на візках чи з ментальними порушеннями. І це зовсім не влада, яка мала би бути в цьому зацікавлена у першу чергу.

І насамкінець хочу нагадати слова Мартіна Лютера Кінга: "прояв несправедливості в чомусь одному - загроза справедливості скрізь".

Якщо будемо всі разом відстоювати скрізь справедливість - виграємо усі разом.

Інакше - кожен програє по-своєму.

Це - і про інклюзію, якщо що.